На гадку мимоволі спадають гіркі спостереження кінорежисера світової слави Сергія Параджанова, висловлені ним у розмові з кореспондентом журналу "Україна" наприкінці 80-х, незадовго до своєї смерті:

- Яким вам бачиться майбутнє України?

- Ніяким не бачиться мені! Все, що є сьогодні, так буде через сотню років. Нічого відбутися не може.

- А що причиною тому?

- Ви не могли б спитати щось розумніше?

- І все ж таки?

- Характер український. Хуторянство і боягузтво! Навчилися лише знищувати одне одного, і все. А мужніх - одиниці!.."

* * *

- А яке майбутнє в України? - запитує Івана Марчука, народного художника, лауреата Шевченківської премії, кореспондент львівської газети "Високий замкок" Галина Вдовиченко. У відповідь чуємо (на календарі травень 2008 року):

- У найближчі сто років - нічого не буде. У майбутньому ця територія буде належати не українцям. Через п'ятдесят років тут будуть жити варяги. Українці самі себе з'їдять. Подивіться на прикладі виборів мера у Києві. Ну не можуть два українці домовитися! Вони перегризуть горло одне одному. Серед тих, кого ми обрали, є й розумні і совісні люди, але чомусь, коли вони збираються докупи, то виходить один такий собі суспільний кретинізм.

А Україна справді у небезпеці! Наша територія - ласий кусок для багатьох. Світ давно став тісний, а тут у нас - це ж совєцька цілина. Один американський фермер здатний обробляти землі наших трьох-п'яти колишніх колгоспів. Може лише запросити на сезон кілька робітників. А нащо йому ті тисячі людей, які у селі живуть? Новий господар пустить сюди техніку і буде всю Європу годувати. Все до цього йде. Гірко, що українці ніколи не зроблять своєї держави.

Зараз з'являється порода людей, яким взагалі ніяка держава не потрібна. Молоді, підприємливі, хитрі люди, які знають лише одне - як збагатіти на цій території. Єдине, де лишилася Україна, - це село. Якщо село виживе - буде надія. В Голландії я б не намалював жодного пейзажу - мені там нецікаво малювати. А тут на кожному квадратному метрі можу знайти собі пейзаж. А потім люди дивляться на картину і кажуть: "Все життя живу коло того горбочка і ніколи на нього не звертав уваги".

С.СОРОКИНА: А у них семья. Моя знакомая, которая работала редактором одной из центральных программ, говорила: нас всех ждет гаагский трибунал – по совокупности того, что там было сделано. Надо сказать, к ее чести, она ушла оттуда, с этой своей высокооплачиваемой работы.

И его убежденность каждодневно поддерживается судебной практикой – 0,8% оправданий, чуть больше 20% отмен оправдательных приговоров присяжных.

С.СОРОКИНА: А у них семья. Моя знакомая, которая работала редактором одной из центральных программ, говорила: нас всех ждет гаагский трибунал – по совокупности того, что там было сделано. Надо сказать, к ее чести, она ушла оттуда, с этой своей высокооплачиваемой работы.

Секс без любви онанизм в вагину.

За його словами, щорічно в Євросуд подають скарги близько 10000 українців.

"За кількістю позовів наша держава на 3 місці після Росії та Туреччини", - сказав Захаров.

У Мін'юсті повідомили, що на виплату компенсацій за рішеннями Євросуду в держбюджеті щорічно передбачено близько 20 млн. грн.

"Всі компенсації виплачуються в повному обсязі. А якщо бувають технічні збої - то і штрафи погашаємо. У 2009 році у нас було 126 рішень Європейського суду, за якими виплачено 7,9 млн грн.", - сказав урядовий уповноважений з питань Європейського суду Юрій Зайцев.

Сева Новгородцев (ВВС), мой близкий друг и замечательный человек...

как то сказал

КАЖДЫЙ ДЕНЬ НОВОСТЕЙ В МИРЕ ПРОИСХОДИТ ровно столько сколько нужно чтобы ЗАПОЛНИТЬ КОЛОНКИ НОВОСТЕЙ

Если вы ищете суть - она вЭтом

А, згідно зі статтею 171 Кримінального Кодексу України, це карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Участки открывались в шесть утра. Народ валил сразу, потому что в буфетах могли продаваться дефицитные продовольственные товары: колбаса, конфеты в коробках, редкие консервы... Возле урн для голосования стояли пионеры, которые отдавали честь каждому, кто опустил бюллетени в урну. Кабинки со шторками были, но туда заходили единицы. Остальные после получения бюллетеня в руки шли сразу бросали его в урну. Так как выборы были безальтернативные, то есть одна фамилия, то надо было либо вычеркивать, либо, если "за", то опускать в урну без всяких отметок. Если заходишь в кабинку, значит что-то не то: или против голосуешь, либо пишешь жалобу на чиновника, или ругаешь советскую власть. Такие бюллетени признавались испорченными.
Голосовали пачкой: выборы в Верховный Совет (в две палаты), в Верховный совет республики, в облсовет, в горсовет, в райсовет.

травяных лекарств, которые, может, помогают «скорее нет».